Діагноз дифтерії гортані

встановлюється на підставі поступового наростання стенозу гортані, поєднання ураження гортані із дифтерією глотки, при фарінгоскопіїу глотці визначають нальоти. Допомагає вста­новити діагноз ларингоскопічна картина.

Діагноз підтверджується бактеріологічними дослідженнями мазків з носа, глотки, гортані, Однак бактеріологічний метод є допоміжним, оскільки позитивні результати не перевищують 40%.

За характером перебігу, швидкістю зміни стадій розрізняють бурно прогресуючий та повільно прогресуючий круп. Перший тип зустрічається у дітей віком до двох років і часто супроводжується пнев­монією, другий тип має більш сприятливий перебіг.

Загальна інтоксикація при дифтерійному крупі нерізко виражена, що пов'язано із особливостями будови слизової оболонки дихальних шляхів, які обумовлюють слабку здатність до всмоктування токсинів. Ускладення, спричинені дією дифтерійного токсину (міокардити, поліневрити), виникають виключно рідко. Причиною смерті при диф-

терійнім крупі у 90-98% є пневмонія і лише у рідких випадках - ме­ханічна закупорка плівками дихальних шляхів та інші ускладнення. Оз­наками, що допомагають визначити поширення крупозного процесу у нижні дихальні шляхи, є:

1) відхаркування фібринозних трубчатих зліпків бронхів;

2) поява синдрома початкової обструкції бронхів (різке ослаблення або відсутність дихальних шумів та поряд з цим - голосний перкутор- ний звук над часткою або цілою зоною легень);

3) на Ro-грамі у коренях легень визначається посилення малюнку ко­ реня легені із товстими віялоподібними тяжами, що розходяться до пе­ риферії.

У наш час, у зв'язку з тим, що дифтерія розвивається на фоні наявно­го імунитету після вакцінації, захворювання реєструється переважно у дорослих, клініка має стертий характер і маскується іншими проявами хвороби, фоновими станами, впливом інтоксикації, що утруднює своєчасну діагностику цього захворювання. У початковому періоді клінічна картина може бути нечіткою, яскраві ознаки стенозу гортані нерідко проявляються лише при поширенні плівок/^ трахею та бронхи.

При встановленні діагнозу необхідно проводити диференційну діагностику із гострим лариготрахеїтом при гострих респираторних вірусних інфекціях (табл. 2).

Рідше доводиться проводити диференційну діагностику дифтерії гортані із стенозами дихальних шляхів, що виникають внаслідок гіперт­рофії зобної залози, збільшення трахеобронхіальних лімфовузлів, сто­ронніх тіл гортані та трахеї.

При підозрі на дифтерію хворого необхідно ізолювати та госпіталізу­вати у інфекційну лікарню.

Лікування дифтерії гортані потребує максимально раннього вве­дення протидифтерійної антитоксичної сироватки, у дозі, що відповідає важкості захворювання. Специфічне лікування слід почина­ти при підозрі на дифтерію, не очікуючи на бактеріологічне підтверд­ження. Враховуючи можливість алергічних реакцій на введення проти­дифтерійної сироватки, хворому попередньо призначають гіпосен-сибілізуючі препарати.

Для усунення спазму м'язів гортані внутрішньовенно призначають 2,4% розчин еуфіліну з розрахунку 0,2 млна кг маси дитини, Признача­ють аскорбінову кислоту, комплекс вітамінів групи В. Полегшують стан хворого лужні інгаляції, що сприяють відходженню плівок. Для бороть-

zzu

Ю.В.Мгтін. Оториноларингологія

Ю-ВМітгн. Оториноларингологія

221

Таблиця 2.