ЦИСТИТ

Розвиток циститу зумовлений також анатомо-фі.зіологічними особливос­тями — короткий і широкий сечівник, близькість піхви й відхідника.Нерідко після акушерських і гінекологічних операцій у деяких хворих розвивається цистит.

Виділяють такі форми циститу: катаральний, геморагічний, фолікуляр­ний, виразково-некротичний, гангренозний.

У патогенезі захворювання неабияке місце посідають розлади кровообігу, що виникають під час оперативних втручань, запальні захворювання статевих органів, переохолодження.

Виділяють також абактеріальні цистити, які виникають як наслідок про­меневої терапії, хімічного опіку та ін.

Гострий цистит характеризується частим сечовипусканням у денний і нічний час (кожні 10—15 хв), больовими відчуттями наприкінці акту сечовипускання (слизова оболонка подразнюється у зоні трикутника міхура, що містить велику кількість нервових закінчень). Біль іррадіює у пахвинну ділянку, промежину, піхву. Сеча мутна, спостерігається термінальна гематурія, можуть бути симп­томи нетримання сечі, шо пояснюється підвищенням тонусу м’яза — випо­рожнювана сечового міхура і послабленням функції м’яза-замикача. Ураження сечового міхура буває обмеженим і дифузним, однак не поширюється глибше за субепітеліальний шар слизової оболонки.

Дтя встановлення діагнозу досліджують сечу (клінічним та бактеріологіч­ним методами), визначаючи лейкоцитурію і бактеріурію (до IO⁵ бактерій).

Цистоскопію при гострому циститі не рекомендують застосовувати.

Лікування полягає у споживанні рідини у великій кількості, прийманні спазмолітичних і сечогінних засобів. Рекомендують теплі сидячі вапни, су­позиторії з беладонною.

Тривалість лікування — 7—10 днів. Прогноз — сприятливий.

Симптоми хронічного циститу не так виражені, однак мають тривалий пе­ребіг. Полакіурія зумовлена зменшенням ємності сечового міхура у зв'язку із залученням до патологічного процесу м’язової оболонки.

Діагноз встановлюють на підставі скарг, результатів дослідження сечі (па­тологічні зміни) і цистоскопії (слизова оболонка міхура гіперемійована, втра­чає свій блискучий вигляд, судини не візуалізуються, можуть визначатися фібри­нозні нашарування і відкладання солей).

Лікування — комплексне. Обов’язкова санація запальних процесів у стате­вих органах з раціональним застосуванням антибіотиків та сульфаніламідних засобів. Призначають діуретики (лазикс, гіпотіазид), мінеральні води (боржом, нафтуся), при гіпоестрогенії показане введення естрогенів у вигляді вагінальних супозиторіїв. Для купірувашія болю і дизурійних явищ застосовують спазмолі­тики, седативні препарати, анальгетики, теплі ванни, інстиляції в сечовий міхур розчинів коларголу, ляпісу, димексиду, гіалуронової кислоти. З фізіотерапев­тичних методів лікування рекомендують діатермію і грязелікування.

Профілактика післяопераційного циститу полягає у проведенні катетери­зації сечового міхура в асептичних умовах.

Своєчасне лікування запальних гінекологічних захворювань, раціональне харчування, уникнення тривалого перебування на холоді і фізичних переван­тажень запобігають розвитку хвороби.