ПЕРЕДРАКОВІ ЗАХВОРЮВАННЯ ЗОВНІШНІХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ
До передракових захворювань зовнішніх статевих органів відносять лейкоплакію, крауроз, хворобу Боуена і Педжета.
Лейкоплакія вульви розвивається переважно в перименопаузальний період імовірно внаслідок порушення гормонального та імунною статусу, шо характерне для цього періоду життя жінки.
Хворі на лейкоплакію скаржаться на стійкий свербіж у ділянці зовнішніх статевих органів. Здебільшого хвороба уражує малі соромітні губи і клітор. Під час огляду вогнища лейкоплакії — сухі білі або жовтуваті бляшки різного розміру з ділянками склерозу і зморщування тканини, розчухів, запалення і звиразкування внаслідок порушеної трофіки тканини (див. кольорову вклейку, мал. 1).Для лейкоплакії характерна проліферація багатошарового плоского епітелію і порушення його диференціювання та дозрівання, а саме пара- і гіперкера- тоз, акантоз без вираженого клітинного і ядерного поліморфізму та порушення з боку базальної мембрани, у якій визначається кругл оклітинна інфільтрація.
Крауроз вульви пов’язують із порушенням гістохімічних реакцій та виділенням гістаміноподібних речовин, які впливають на нервові рецептори, при- зводячи до появи болю і свербежу. Безумовно, значну роль відіграє порушення нейроендокринно-імунного гомеостазу, особливо в період перименопаузи.
Для краурозу характерні атрофія сосочкового і сітчастого шарів шкіри, загибель еластичних волокон і гіалінізація сполучної тканини. Спочатку гіпертрофується епідерміс (з явищами акантозу і запальної інфільтрації сполучної тканини), зникає підшкірна жирова клітковина великих соромітних губ, потім атрофується їхня шкіра. При кольїюскоиії виявляють виражені телеангіоек- тазії.
Шкіра і слизова оболонка зовнішніх статевих органів атрофічна, крихка, стоншена, депігментована, вхід у піхву звужений.Лейкоплакія і крауроз супроводжуються свербежем, що призводить до травмування шкіри, вторинного інфікування і розвитку вульвіту. У 20 % випадків можливий розвиток раку зовнішніх статевих органів.
Лікування має бути комплексним: десенсибілізуюча і седативна терапія, дотримання режиму праці і відпочинку, гімнастичні вправи, виключення з раціону гострих страв і спиртних напоїв. З метою купірувати свербіж місцево застосовують IO % анестезинову і 2 % димедролову мазь, 2 % примочки резорцину. виконують новокаїнові блокади соромітного нерва або хірургічну денер- вацію. У разі неефективності консервативної терапії показана вульвоектомія або променева терапія.
Хвороби Боуена і Педжета є облігатним псредраком зовнішніх статевих органів.
Хворобі Боуена властиві явища тіперкератозу й акантозу. Клінічно проявляється появою плоских плям або таких, шо виступають над поверхнею шкіри, з чіткими краями та інфільтрацією тканини.
При хворобі Педжета в епідермісі з’являються своєрідні крупні світлі клітини. Серед клінічних проявів — поява яскраво-червоних різко обмежених екзе- моподібних плям із зернистою поверхнею, шкіра навколо яких інфільтрована. На фоні хвороби Боуена і Педжета часто розвивається інвазивний рак. Лікування хірургічне (вульвектомія).
При обстеженні хворих із передраковими захворюваннями вульви обов’язково проводять кольпоскопічне дослідження у поєднанні з колірними пробами. Кольпоскопічна картина при лейкоплакії: поверхня малопрозора, зроговіла, на вигляд — проста біта пляма або біта горбиста поверхня, позбавлена судин, проба Шіллера негативна.
При краурозі проба Шіллсра негативна або слабкопозитивна. Виконують прицільну біопсію, цитологічне дослідження зскрібка з ураженої поверхні, беруть мазки-відбитки.Диференціальна діагностика — з есенпіальним свербежем вульви, алергією, рожевим лишаєм, вітиліго, сифілісом, раком вульви.
Лікування — комплексне й індивідуальне в кожному конкретному випадку. Призначають відповідну дієту, загальнозміцнюючу і седативну терапію (настоянка валеріани, кропиви собачої, транквілізатори і снодійні засоби в низьких дозах), психотерапію (сугестивна, гіпносугестивна, аутогенні тренування). Гормонотерапія — у контрацептивному режимі.
При краурозі вульви важливе значення має місцеве лікування, водні процедури не рекомендуються. За наявності ознак запального процесу ефективні кортикостероїдні мазі (гідрокортизонова, преднізолонова, фторокортова), біогенні стимулятори (екстракт алое, ФіБС). При вираженій гіпофункції яєчників призначають естрогени (переважно естріол), що активує проліферативні процеси в нижньому відділі статевих органів, не впливаючи при цьому на ендо- метрій і грудні залози. Естріол застосовують по 1,5 мг (1 таблетка) 2 рази на день протягом 2 — 3 тиж. Проводять 3 — 4 таких курси з перервою 7 — 10 днів. За відсутності естріолу призначають мікрофолін у мікродозах під контролем цитологічних і лабораторних досліджень. Проводять вітамінотерапію (вітаміни А. Е, Bl, B1,, С). Для купірування свербежу рекомендують місцево розчин новокаїну' 2 % І мл, дикаїну 0,5 % 1 мл, тримекаїну 0,5 % або 1 % 1 мл.
Призначають фопофорез гідрокортизону на ділянку вульви. пахвинну і періанальну ділянку із застосуванням УЗ-терапії, антигістамінних препаратів, фітотерапії, ендоназального електрофорезу вітаміну B1, дарсонвалізації, голкорефлексотерапії, лазеротерапії, бальнеолікування, кріотерапії.
За умови недостатньої ефективності консервативного лікування призначають медикаментозну денервашю за типом поєднаного блоку, що включає місцеву циркулярну інфільтраційну анестезію ділянки вульви і регіонарну анестезію ділянки іннервації соромітного нерва.
У разі застосування спиртово- новокаїнової блокади, хоча і спостерігається значне поліпшення стану хворої, процес нерідко рецидивус.На особливу увагу' заслуговують хворі з лейкоплакією вульви, у яких шляхом біопсії і гістологічного дослідження біоптатів виявляють дислластичні процеси. У таких випадках тривала консервативна терапія лейкоплакії недоцільна. Хірургічне або кріохірургічне лікування є надійним заходом шодо запобігання розвитку раку’ вульви. Надалі потрібно проводити диспансерний нагляд у зв’язку з можливістю мульти центричності дисплазії. При дифузній формі дисплазії у хворих репродуктивного віку, а також при всіх різновидах дисплазії в період клімаксу методом вибору є проста вульвоектомія.