Фізіологія менструальної функції підтримується правильною ритмічною синхронною взаємодією різних ланок нейроендокринної регуляції яєчникового і маткового циклів.
Розрізняють п’ять основних рівнів регуляції: ЦНС — гіпоталамус — гіпофіз — яєчники — матка. Крім того, в останні роки доведено безсумнівну участь у регуляції менструального циклу інших залоз внутрішньої секреції (підшлункова, надниркові, щитоподібна залози), а також органів, у яких відбувається метаболізм статевих гормонів.
Незважаючи на широкий мозаїнизм етіопатогенетичних факторів, які можуть спричинювати ураження різних рівнів нейроендокринної регуляції менструального циклу, клінічно його порушення проявляються, як правило, двома діаметрально протилежними основними симптомами — послабленням або відсутністю менструацій чи, навпаки, посиленням менструацій і розвитком маткових кровотеч.
Таким чином, зазначені клінічні прояви порушення менструальної функції виступають симптомами різних гінекологічних та ендокринних захворювань.
Однак ці розлади можуть такою мірою превалювати у клінічній картині захворювання. шо фактично самі стають нозологічною формою (дисфункніональні маткові кровотечі).Порушення менезруальної функції діагностують досить часто — у 20 % випадків усіх гінекологічних захворювань. Вони призводять до зниження, а інколи — і до втрати репродуктивної функції жінкц та працездатності, нерідко є факторами ризику розвитку передракових і ракових захворювань жіночих статевих органів.