Акушерство

Акушерство  (від франц. accoucher — народжувати) — галузь клінічної медицини, що розглядає фізіологічні та патологічні процеси, пов'язані з вагітністю, пологами та післяпологовим періодом, а також методи діагностики, лікування та профілактики ускладнень вагітності та пологів.

В Україні першими лікарями були ворожбити і знахарі-відуни, обавники, потворники і кудесники, — у яких лікування йшло поруч із закляттями та замовляннями. Лікарське знання стало «книжним», коли Україна увійшла в тісні зв'язки з Візантією. З'явилися вчені лічителі або лічці. Перша лікарня була заснована за княгині Ольги при Києво-Печерському монастирі. З Никоновського літопису відомо, що князі, діячі церкви стали фундаторами багатьох закладів, де міг отримувати медичну допомогу простий люд, зокрема Єфрем, єпископ Переяславський (XI ст.) «...зданія многа воздвиг і будови банні і врачеве і больници всім приходящим безмездне врачування іже не бисть допреже на Русі». Лічці-монахи, найбільш відомі серед яких Агапіт, Алімпій і Дем'ян Пресвітер, володіли «мудрістю книжною», знали "властивості лікувальних рослин і безкоштовно лікували кожного, хто звертався до монастиря.

З тих же часів відомі і жінки-лічці: Февронія-цілителька і дочка князя Мстислава Володимировича Євпраксія-Добродія (1108-1172), яка стала візантійською імператрицею під іменем Зоя.

Перший український доктор медицини та філософії Георгій Дрогобич (1450-1494), «Георгій з Русі», як його називали, був ректором Болонського і професором Краківського універси­тетів, учителем Коперника. Він був відомий усій Європі своєю просвітницькою діяльністю, а також як видатний філософ та лікар.

У XVI-XVII ст. в Україні з'являються шпиталі та притулки для хворих і немічних, що створювалися міщанськими братствами. Рани січовиків-запорожців гоїли у «козацькому шпиталі» Трахтемирівського монастиря. Братські притулки, шпиталі та школи утримувала разом з міщанами українська шляхта. Давні грамоти зберегли для нас імена жертводавців — високоосвічених українських жінок: Анастасії Гольнаської, що покрила видатки на переклад українською мовою та друкування Пересопницького Євангелія; сестри Олена і Софія Чар-торийські заснували при Пересопницькому монастирі шпиталь для недужих вбогих та школу для селянських дітей; Гальшка Гулевичівна Лозка створила при Київському Богоявленському монастирі братську школу (1615) та шпиталь; Ганна Гойська обдарувала землями Почаївську Лавру; Раїна Могилянка, княгиня Вишнівецька, стала фундаторкою Прилуцького, Ла-динського, Лубенсько-Мчарського монастирів, що були на ті часи осередками національної культури, освіти та медицини.

Визвольна війна українського народу, неминучі у війні поранення та спустошливі епідемії покликали до життя нові медичні структури: аптеки, аптекарські городи, карантини, шпиталі. У XVIII ст. у Єлисаветграді (нині Кіровоград) відкрито першу в Україні медичну школу.

Одна з перших вищих шкіл Східної Європи — Києво-Могилянська Академія. Ректор Академії Феофан Прокопович, більш знаний як філософ та богослов, написав дисертацію з «фізіології» про причину нетлінності тіл печорських святих.

Проте здобути вищу медичну освіту у ті часи можна було лише за кордоном.

У 1805 році відкрився університет у Харкові. Акушерська клініка на 4 ліжка була там створена у 1829 році. Лише 1862 року, коли кафедру акушерства та гінекології посів Іван Павлович Лазаревич, клініка була розширена до 25 ліжок. Блискучий хірург, І.П.Лазаревич зробив першу в Росії оваріотомію. На Лондонській виставці 1873 р. за створення «Атласу гінекологічних та акушерських інструментів» і прямих акушерських щипців, які стали відомі в Європі як «російські щипці», професор Лазаревич був нагороджений золотою медаллю.

У Київському університеті св.Володимира, створеному у 1834 році, медичний факультет був відкритий 1841 року. Кафедру акушерства та гінекології очолив А.П.Матвєєв (1816-1882). Саме А.П.Матвєєв запропонував метод профілактики го-нобленореї шляхом закапування очей новонароджених 2% розчином азотно-кислого срібла.

Наступник О.П.Матвєєва, Георгій Єрмолайович Рейн, впроваджував у практику асептику та антисептику, успішно здійснив 18 оваріотомій, був організатором Київського акушерсько- гінекологічного товариства.

Велику роботу щодо організації пологових будинків в Україні провів професор Г.ф.Писемський (1862-1937). З його ініціативи було відкрито перший колгоспний пологовий будинок, першу жіночу консультацію в Києві, створено перші палати патології вагітних.

Значним є внесок українських акушерів-гінекологів у проблему знеболення пологів. Основи психопрофілактичної підготовки вагітних до пологів заклали харківські професори К.І.Платонов і І.З.Вельвовський. Цей метод дістав визнання у багатьох країнах світу. О.Ю.Лурьє (1897-1958), професор Київського медичного інституту, почав запроваджувати масове знеболення пологів фармакологічними засобами.

Завдяки самовідданій праці лікарів-організаторів медичної допомоги у 50-ті роки в Україні стаціонарною родопоміччю було охоплено майже 100% жінок у містах і 70-80% у селах. Потреба в сільських пологових будинках зменшилася, вони поступово почали закриватися, профілактичну допомогу перебрали на себе фельдшерсько-акушерські пункти, а стаціонарне лікування хворі із сільської місцевості отримували у центральних районних та дільничних лікарнях.

У повоєнні роки з ініціативи О.Ю.Лурьє було запроваджено метод масових профілактичних онкооглядів жінок, що шляхом ранньої діагностики дало змогу зменшити кількість ви­падків запущеного раку жіночих статевих органів. Позитивну роль відіграло об'єднання консультацій для жінок з пологовими будинками і гінекологічними стаціонарами в єдиний лікувально- профілактичний заклад. Ці заходи сприяли кращій організації обслуговування вагітних, роділь і породіль, гінекологічних хворих, підвищенню кваліфікації лікарів.

Зараз лікарів в Україні готують у 16-ти вищих навчальних закладах — академіях, університетах.

МЕДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

Медичні сестри надають лікувально-профілактичну допомогу жінкам у жіночій консультації, маніпуляційному кабінеті та операційній, у гінекологічному відділенні акушерсько- гінекологічного об'єднання, а також можуть працювати у відділенні новонароджених пологового стаціонару.

За визначенням ВООЗ (1967) «Медична сестра — це особа, підготовлена за основною програмою сестринського навчання, яка має достатню кваліфікацію і право виконувати в своїй країні дуже відповідальну роботу з сестринського обслуговування з метою зміцнення здоров'я, запобігання хворобам і догляду за хворими».

Основною функцією медичної сестри є догляд за хворими та виконання призначень і вказівок лікаря, під керівництвом якого вона працює. Професіоналізм медсестри полягає у чіткому виконанні своїх обов'язків, бо від цього значною мірою залежить ефективність лікування.

Робота середнього медпрацівника на різних ділянках висуває відповідні вимоги до її кваліфікації і разом з тим має певні особливості щодо вимог деонтологічних.

Жіноча консультація

Акушерка жіночої консультації працює з вагітною жінкою з ранніх термінів вагітності до пологів, а також у післяпологовому періоді. Іноді жінка хоче перервати вагітність, звертається за направленням на штучний аборт. У такому випадку лікар разом з акушеркою повинні вжити усіх засобів, щоб переконати жінку у необхідності зберегти вагітність, пояснити згубний вплив аборту на організм та репродуктивну функцію. Якщо жінка вирішила виношувати вагітність, її слід поставити на облік та пояснити важливість регулярного відвідування консультації, вчасного обстеження.

Часто жінок турбує страх перед можливими ускладненнями вагітності та пологів.

Особливо відповідальним є проведення психопрофілактичної підготовки вагітних до пологів. Завдання такої підготовки — зняти психічну напругу і страх перед пологами, сформувати у корі головного мозку позитивну домінанту пологів, переконати жінку у сприятливому закінченні пологів для матері і малюка. Такі заняття мають бути не просто інформацією про перебіг пологів та поведінку роділлі під час першого, другого та третього періодів, але й нести лікувальне психотерапевтичне навантаження, тому медичний працівник, котрий проводить ці заняття, повинен не лише бездоганно володіти матеріалом, але й бути доброзичливою, чуйною людиною.