ДОДАТКИ

ДОДАТОК 1

ОСНОВНІ ЗАКОНОДАВЧІ ДОКУМЕНТИ ПРО ОХОРОНУ ТА ЗМІЦНЕННЯ ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ

Конвенція про права дитини

(Схвалена Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 20 листопада 1989 року і ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року)

(витяг)

Стаття 23.

1. Держави-учасниці визнають, що неповноцінна розумово чи фізично дитина повинна проводити повноцінне гідне життя в умовах, які полегшували б її активну участь у житті суспільства.

2. Держави-учасниці визнають право неповноцінної дитини на особливу турботу і заохочують та забезпечують, за умови наявності ресурсів, дитині, яка має на це право, та тим, хто відповідає за неї, допомогу, про яку подане прохання і яка відповідає станові дитини та становищу її батьків чи інших осіб, які забезпечують піклування про дитину.

3. На визнання особливих потреб неповноцінної дитини допомога відповідно до пункту 2 цієї статті надасться, якщо є можливість, безкоштовно з урахуванням фінансових ресурсів батьків чи інших осіб, які забезпечують піклування про дитину, і мають на меті забезпечення неповноцінній дитині ефективного доступу до послуг у галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров’я, підготовки до трудової діяльності та доступу до засобів відпочинку в такий спосіб, який веде до найбільш повного, наскільки це можливо, залучення дитини до соціального життя та досягнення розвитку її особистості, включаючи культурний і духовний розвиток дитини.

4. Держави-учасниці сприяють у дусі міжнародної співпраці обмінові відповідною інформацією в галузі профілактичної охорони здоров’я та медичного, психологічного і функціонального лікування неповноцінних дітей, включаючи поширення інформації про методи реабілітації, загальноосвітньої і професійної підготовки, а також доступ до цієї інформації, щоб дати змогу державам-учасницям поліпшити свої можливості та знання і розширити свій досвід у цій галузі.

Стаття 24.

1. Держави-учасниці визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я і засобами лікування хвороб та відновлення здоров’я. Держави- учасниці прагнуть забезпечити, щоб жодна дитина не була позбавлена свого права на доступ до таких послуг системи охорони здоров’я.

2. Держави-учасниці домагаються повного здійснення цього права і, зокрема, вживають необхідних заходів для:

а) зниження рівнів смертності немовлят і дитячої смертності;

б) забезпечення надання необхідної медичної допомоги та охорони здоров’я всіх дітей з приділенням першочергової уваги розвиткові первинної медико-санітарної допомоги;

в) боротьби з хворобами та недоїданням, у тому числі в рамках первинної медико-санітарної допомоги, шляхом, окрім іншого, застосування легкодоступної технології і надання достатньо поживного продовольства та чистої питної води, беручи до уваги небезпеку й ризик забруднення навколишнього середовища;

г) надання матерям належних послуг у галузі охорони здоров’я в юпологовий і післяпологовий періоди;

д) забезпечення обізнаності всіх верств суспільства, зокрема батьків і дітей, про здоров’я і харчування дітей, переваги грудного вигодовування, гігієну, санітарію життєвого середовища дитини і іапобігання нещасним випадкам, а також їх доступу до освіти та їх підтримки у використанні таких занять;

е) розвитку освітньої роботи та послуг у галузі профілактичної медичноїдопомоги і планування розмірів сім’ї.

3. Держави-учасниці вживають будь-яких ефективних заходів з метою ліквідації традиційної практики, яка негативно впливає на гіорой’я дітей.

4. Держави-учасниці зобов’язуються заохочувати міжнародне співробітництво і розвивати його з метою поступового досягнення повного здійснення права, яке визначається в цій статті. У зв’язку з цим особлива увага повинна приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 25.

Держави-учасниці визнають право дитини, переданої компетент­ними органами для піклування з метою догляду за нею, її захисту або фізичного чи психічного лікування, на періодичну оцінку лікування, яке надається дитині, та всіх інших умов, пов’язаних з таким піклуванням про дитину.

Стаття 26.

1. Держави-учасниці визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідних заходів для досягнення повного здійснення цього права відповідно до їхнього національного законодавства.

2. Ці блага в міру потреби надаються з урахуванням наявних ресурсів і можливостей дитини та осіб, які відповідальні за утримання дитини, а також будь-яких міркувань, пов’язаних з одержанням благ дитиною або від її імені.

Стаття 27.

1. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

2. Батько(и) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення у межах своїх здібностей фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

3. Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів для надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і, в разі потреби, надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення харчуванням, одягом і житлом.

4. Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для забезпечення поновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які несуть фінансову відповідальність за дитину, як всередині держави-учасниці, так і з-за кордону. Зокрема, якщо особа, яка несе фінансову відповідальність за дитину, і дитина проживають у різних державах, держави-учасниці сприяють приєднанню до міжнародних угод або укладенню таких угод, а також досягненню інших відповідних домовленостей.

Конституція України

(прийнята на п ’ятій сесії Верховної Ради України

28 червня 1996 року)

(Витяг)

Розділ І. Загальні засади

Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недотор­каність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Розділ II. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина

Стаття 23.

Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо- профілактичних програм.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Основи законодавства України про охорону здоров’я

Закон України від 19 листопада 1992р. зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 3 лютого 1993 р;

Декретом Кабінету Міністрів України №923-92 від 31 грудня 1992 р.

(Витяг)

Кожна людина мас природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутнім поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їхнє здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Стаття 6. Право на охорону здоров’я

Кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає:

• життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, необхідний для під тримання здоров’я людини;

• безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

• санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;

• безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

• участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я;

• участь в управлінні проектів здоров’я та проведення громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

• можливість об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров’я;

• правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я;

• відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди;

• оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я;

• можливість проведення незатежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.

Стаття 28. Створення сприятливих для здоров’я умов праці, навчання, побуту та відпочинку

З метою забезпечення сприятливих для здоров’я умов праці, навчання, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров’я встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих та інших процесів, пов’язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об’єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров’я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов’язково погоджуються з органами охорони здоров’я в порядку, встановленому законодавством.

Власники і керівники підприємств, установ і організацій зобов’язані забезпечити в їхній діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони праці, передбачених законодавством про працю, не допускати шкідливого впливу на здоров’я людей і навколишнє середовище. Держава забезпечує нагляд і контроль за створенням сприятливих для здоров’я умов праці, навчання, побуту і відпочинку, сприяє громадському контролю з цих питань.

Стаття 32. Сприяння здоровому способу життя населення

Держава сприяє утвердженню здорового способу життя населен­ня шляхом розповсюдження наукових знань з питань охорони здоров’я, організації медичного, екологічного і фізичного виховання, здійснення заходів, спрямованих на підвищення гігієнічної культури населення, створення необхідних умов, у тому числі медичного контролю, для занять фізкультурою, спортом і туризмом, розвиток мережі профілакторіїв, баз відпочинку та інших оздоровчих закладів, на боротьбу зі шкідливими для здоров’я людини звичками, встановлення системи соціально-економічного стимулювання осіб, які ведуть здоровий спосіб життя. В Україні проводиться державна політика обмеження куріння та вживання алкогольних напоїв, забороняється у будь-яких формах реклама тютюнових виробів, алкогольних напоїв та інших товарів, шкідливих для здоров’я людини.

ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я МАТЕРІ ТА ДИТИНИ

Стаття 57. Заохочення материнства. Гарантії охорони здоров’я матері та дитини

Материнство в Україні охороняється і заохочується державою. Охорона здоров’я матері та дитини забезпечується організацією широкої мережі жіночих, медико-генетичних та інших консультацій, пологових будинків, санаторіїв та будинків відпочинку для вагітних жінок і матерів з дітьми, ясел, садків та інших дитячих закладів; паданням жінці відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами з виплатою допомоги по соціальному страхуванню та встановленням перерв у роботі для годування дитини; виплатою у встановленому порядку допомоги у зв’язку з народженням дитини і допомоги на час догляду за хворою дитиною; забороною застосування праці жінок на важких і шкідливих для здоров’я виробництвах, переведенням вагітних жінок на легку роботу зі збереженням середнього заробітку, поліпшенням і оздоровленням умов праці та побуту, усуненням негативних екологічних факторів, державною і громадською допомогою сім’ї та іншими заходами у порядку, встановленому законодавством України

З метою охорони здоров’я жінки їй надається право самій вирішувати питання про материнство.

Стаття 58. Забезпечення медичною допомогою вагітних жінок і новонароджених.

Заклади охорони здоров’я забезпечують кожній жінці кваліфіко­ваний медичний нагляд за перебігом вагітності, стаціонарну медичну допомогу при пологах і лікувально-профілактичну допомогу матері та новонародженій дитині. *

Стаття 59. Піклування про зміцнення та охорону здоров’я дітей і підлітків

Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я своїх дітей, фізичний та духовний розвиток, ведення ними здорового способу життя. У разі порушення цього обов’язку, якщо воно завдає істотної шкоди здоров’ю дитини, винні у встановленому порядку можуть бути позбавлені батьківських прав.

З метою виховання здорового молодого покоління з гармонійним розвитком фізичних і духовних сил, держава забезпечує розвиток широкої мережі дитячих садків, шкіл-інтернатів, оздоровниць, таборів відпочинку та інших дитячих закладів.

Дітям, які перебувають на вихованні в дитячих закладах і навчаються в школах, забезпечуються необхідні умови для збереження і зміцнення здоров’я та гігієнічного виховання. Умови навчально-трудового навантаження, а також вимоги щодо режиму проведення занять визначаються за погодженням з Міністерством охорони здоров’я України.

Стаття 60. Забезпечення дітей і підлітків медичною допомогою.

Медична допомога дітям і підліткам забезпечується лікувально- профілактичними і оздоровчими закладами, дитячими поліклініками, відділеннями, диспансерами, лікарнями, санаторіями та іншими ’.вкладами охорони здоров’я. До державних дитячих санаторіїв путівки дітям надаються безплатно.

Діти і підлітки перебувають під диспансерним наглядом.

С таття 61. Дитяче харчування

Держава забезпечує дітей віком до трьох років виготовленими переважно на промисловій основі з екологічно чистої сировини якісними дитячими сумішами та іншими продуктами дитячого харчування.

Контроль за виконанням санітарно-гігієнічних та інших нормативних вимог щодо продуктів дитячого харчування поклада­ється на органи державного санітарного нагляду.

Стаття 62. Контроль за охороною здоров’я дітей у дитячих виховних і навчальних закладах

Контроль за охороною здоров’я дітей та проведенням оздоровчих заходів у дитячих виховних і навчальних закладах здійснюють органи та заклади охорони здоров’я разом з органами і закладами народної освіти за участю громадських організацій.

Стаття 63. Державна допомога громадянам у здійсненні догляду за дітьми з дефектами фізичного та психічного розвитку

Діти з дефектами фізичного або психічного розвитку, які потребують медико-соціальної допомоги і спеціального догляду, за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, можуть утримуватися в будинках дитини, дитячих будинках та інших спеціалізованих дитячих закладах за державний рахунок.

Сім’ям або особам та закладам, на утриманні яких перебувають такі діти, надається медико-соціальна допомога у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 64. Пільги, що надаються матерям в разі хвороби дітей.

При неможливості госпіталізації або відсутності показань до стаціонарного лікування хворої дитини мати або інший член сім’ї, який доглядає дитину, може звільнятися від роботи з виплатою допомоги з фондів соціального страхування у встановленому порядку. При стаціонарному лікуванні дітей віком до шести років, а також тяжкохворих дітей старшого віку, які потребують за висновком лікарів материнського догляду, матері або іншим членам сім’ї надається можливість перебувати з дитиною в лікувальному закладі із забезпеченням безплатного харчування і умов для проживання та виплатою допомоги по соціальному страхуванню у встановленому порядку.

* У наказі МОЗ України від 5 січня 1996 р. № 4 “Про організацію та забезпечення медичної допомоги новонародженим в Україні” зазначається, зокрема, що негативний вплив екзогенних і ендогенних факторів ще в утробі матері призводить до того, що на момент народження на кожні 1000 дітей біля 200 мають ті чи інші захворювання або вади розвитку. Питома вага нсонатальної смертності малюків складає в останні роки 50-52%. З мстою удосконалення організації медичної допомоги новонародженим та підвищення її якості наказом затверджені: Інструкція про відділення спільного перебування матері і дитини в пологовому будинку (відділенні), Положення про відділення неонатального доі'^тяду та лікування новонароджених акушерського стаціонару. Положення про відділення інтенсивної терапії новонароджених пологового будинку. Положення про відділення патології новонароджених дитячої лікарні, Положення про відділення недоношених новонароджених дитячої лікарні. Положення про регіональне (обласне, міське) відділення інтенсивної терапії новонароджених, Положення про виїзну неонатологічну бригаду невідкладної допомоги та інтенсивного лікування, Інструктивно-методичні рекомендації щодо первинної реанімації новонароджених, Методичні рекомендації щодо догляду за новонародженими в акушерських стаціонарах, Методи рекомендації щодо догляду за новонародженими в обсерваційних післяпологових відділеннях, Методичні рекомендації щодо санітарно- протиепідемічних заходів в родопомічних закладах.

Згідно з наказом. МОЗ України від 13 грудня 1999 р № 291 “Про заходи щодо поліпшення медичного забезпечення дітей з багатодітних сімей" відповідними державними органами постійно мають вживатися заходи з метою покращання медичної допомоги, діти функціонально неспроможних багатодітних родин мають бути забезпечені профілактичним патронажем середнього медичного працівника не менше як один раз у квартал і обов’язковою госпіталізацією у разі захворювання та при необхідності обстеження.

Наказом МОЗ України від 25 грудня 1998 р. № 368 “Про розробку регіональних стандартів фізичного розвитку дітей” затверджено карту медичного огляду дітей дошкільного віку.

Наказом МОЗ України від ЗО березня 1994 р. № 42 “Про виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.94 Ж66 “Про додаткові соціальні гарантії для малозабезпечених сімей з хворими ДІТЬМИ та з дітьми першого і другого року життя” затверджені Порядок направлення хворих дітей на консультацію чи лікування до державних спеціалізованих медичних закладів України і здійснення у зв’язку з цим компенсаційних виплат, погоджений з Міністерством фінансів України і Перелік державних спеціалізованих медичних закладів, рекомендованих для направлення хворих дітей на консультацію або лікування.

В окремих випадках створюються спеціалізовані заклади, що надають медичну допомогу дітям, які мають фізичні вади. Наприклад, в наказі МОЗ України від 18 серпня 1999 р. № 209 “Про заходи щодо подальшого удосконалення медичної допомоги дітям із вродженими та набутими захворюваннями щелепно-лицьової ділянки” зазначається, що кількість дітей з вродженими та набутими захворюваннями щелепно-лицьової ділянки складають третину від аналогічних захворювань у дорослих. За статистичними даними, дитяче населення України зменшується, але питома вага співвідношення вроджених вад, пухлин, травматичних ушкоджень, запальних процесів та інших захворювань залишається на тому ж рівні. Діти з вродженими вадами щелепно-лицьової ділянки народжуються з частотою 1 : 600 - 1 : 700 пологів. Таким чином, кожного року спеціалізовану хірургічну допомогу потребують 800 хворих. Таким дітям проводять 3-4 операційних втручання, близько 35 разів вони звертаються до ортодонта. їм потрібна постійна допомога логопеда та довгострокове, інтенсивне, своєчасне лікування. Виходячи з аналізу захворюваності дітей України на запалення, пухлинні процеси щелепно-лицьової ділянки, відзначено, що вони на 25-40% трапляються частіше, ніж у дорослих. Це зумовлено закономірностями анатомо-фізіологічного розвитку дитини. Наслідки цих захворювань небезпечні для розвитку організму, що вимагає звести до мінімуму вторинні дефекти і деформації щелепово-лицьової ділянки, рецидиви захворювань.

З мстою покращання спеціалізованої медичної допомоги наказом затверджені: Положення про Український центр дитячої щелепно- лицьової хірургії (такий Центр організовано на базі дитячої клінічної лікарні №7 м. Києва), Положення про міжобласний центр дитячої щелепно-лицьової хірургії, Перелік міжобласних центрів та закріплених за ними регіонів, надав ня допомоги дітям з вродженими та набутими захворюваннями і щелепно-лицьової ділянки, Положення про головного позаштатного стоматолога-хірурга Міністерства охорони здоров’я України, Положення про керівника міжобласного дитячого центру щелепно-лицьової хірургії, Рекомендований перелік обладнання та оснащення Українського дитячого центру щелепно- лицьової хірургії, Перелік захворювань, які потребують лікування в Українському та міжобласних центрах. Стандарти лікування та реабілітації дітей та підлітків із захворюваннями щелепно-лицьової ділянки, Карту хворого з вродженими вадами щелепно-лицевої ділянки.

Протягом останніх років в Україні спостерігається поширення та ускладнення перебігу алергічних захворювань у дітей. Близько І 8-20% їх мають різні за локалізацією та формами прояву алергічні іахворювання. Підвищився рівень поширеності бронхіальної астми і в різних регіонах він коливається від 0,9 до 6,8 на 1000 дитячого населення. Вважається, що в промислово розвинених країнах кожен і рстій житель хворіє на алергію або колись мав алергічні реакції. Достеменно доведений зв’язок зростання алергічних захворювань і погіршенням екологічної ситуації.

Кваліфікована медична допомога дітям України з алергічними іахворюваннями надається в Республіканській алергологічній лікарні є, Солотвина, де щороку проходять лікування близько 1000 дітей, інституті педіатрії, акушерства і гінекології АМН України, Українському науково-практичному об’єднанні “Реабілітація” (м. Ужгород). В Україні широко впроваджуються такі немедикаментозні методи лікування і реабілітації хворих, як спелеотерапія, різні юрозольні соляні штучні середовища, це дає можливість підвищити ■ фективність лікування, продовжити ремісію, зменшити кількість і н і іидивів, а також знизити необхідність застосування медикаментоз­них засобів.

З мстою подальшого розвитку та удосконалення дитячої і ісргчиюгічної служби в Україні наказом МОЗ України від 20 лютого і' 33 “Про розвиток та удосконалення лікувально-профілактич-

інч іономоги дітям з алергічними захворюваннями” затверджені і Іс ньі,синя про головного дитячого алерголога МОЗ України, Положення про повного дитячого алерголога МОЗ Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров’я виконкомів обласних, Київської, Севастопольської міських Рад народних депутатів, Положення про лікаря - дитячого алерголога, Положення про Український дитячий алергологічний центр, Положення про алергологічне відділення, Положення про завідуючого алерго­логічним відділенням (кабінетом), Положення про алергологічний кабінет, Положення про спеціалізований інгаляційний кабінет, Перелік заходів для надання першої долікарської допомоги при анафілактич­ному шоці, Перелік заходів для надання невідкладної допомоги при виникненні тяжких алергічних реакцій після щеплень. Перелік препаратів для лікування дітей, хворих на бронхіальну астму, і порядок їх виписування, Медичні показання і протипоказання для направлення хворих дітей на лікування в умовах мікроклімату соляних шахт.

Наказом МОЗ України від 8 серпня 1995 р. № 146 “Про заходи щодо подальшого удосконалення медичної допомоги дітям із захворюваннями вуха, горла і носа” затверджені, зокрема: Рекомендо­ваний перелік медичної апаратури, обладнання, інструментів і медикаментів для оснащення ЛОР-кабінету, Перелік операцій та маніпуляцій, що проводяться в ЛОР-кабінетах, Положення про консультативне отоларингологічне відділення, Перелік захворювань, з приводу яких рекомендується лікуватися в умовах стаціонару з денним перебуванням хворих, Обсяг невідкладної допомоги та лікування ушкоджень вуха, горла, носа і його придатків у залежності від категорії лікувального закладу, Обов’язковий обсяг хірургічної допомоги в отоларингологічних відділеннях лікувально-профілактичних закладів, Перелік захворювань, з приводу яких хворі підлягають лікуванню у фоніатричному кабінеті, Перелік захворювань, з приводу яких хворі підлягають обстеженню і лікуванню отоларингологом, Показання для ультразвукової дезінтеграції нижніх носових раковин, кріовпливу і рсфлсксотерапїї, Перелік отоларингологічних захворювань і їх лікування фізичними методами, Перелік захворювань, які беруться на диспансерний облік у отоларинголога.

Наказом МОЗ України від 5 травня 1995 р. № 84 “Про дитячу ортопедо-травматологічну службу України” затверджені: Положення про структуру дитячої ортопедо-травматологічної служби України, Положення про Український центр ортопедії та травматології дитячого і підліткового віку (організується на базі клінік дитячого ортопедичного профілю УНДІ ортопедії та травматології, відділення реабілітації санаторію ім. О. Боброва (м. Алупка), Положення пре головного дитячого ортопеда-травматолога Міністерства охорони здоров’я України, Положення про головного дитячого ортопеда- травматолога Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров’я виконкомів обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів, Положення про дитяче ортопедо-травматологічне відділення обласної (міської) лікарні, Рекомендовані нормативні розрахунки дитячої ортопедо- травматологічної служби, Положення про ранню діагностику та лікування порушень розвитку опорно-рухового апараіу у новонарод­жених.

Наказом МОЗ України від ЗО березня 1994 р. № 42 “Про виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.02 94 № 66 “Про додаткові соціальні гарантії для малозабезпечених сімей з хворими дітьми та з дітьми першого і другого року життя” затверджена Інструкція про порядок безкоштовного забезпечення продуктами дитячого харчування дітей перших двох років життя із малозабезпе­чених сімей.

Наказом МОЗ України від 5 грудня 1991 р. № 175 “Про перелік медичних показань та порядок видачі медичних висновків дітям- інвалідам з дитинства віком до 16 років” затверджені Перелік медичних показань, що дають право на отримання соціальної пенсії іітям-інвалідам віком до 16 років. Порядок видачі медичного висновку на дитину-інваліда з дитинства віком до 16 років, а також ‘Норма медичного висновку на дитину (підлітка) - інваліда з іитинства віком до 16 років.

Наказом МОЗ України від 31 березня 1994 р. № 46 “Про ; твердження Переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх” затверджено вказаний Перелік, а також передбачено, що застосування праці неповнолітніх у виробництвах, професіях і на роботах з важкими та шкідливими умовами праці (за Переліком) забороняється на всіх підприємствах, установах і організаціях незалежно від форм власності і видів їх діяльності, прийом на навчання за професіями, вказаними у Переліку, допускається за умови досягнення особами 1 8-річного віку на момент закінчення навчання.

Закон України “Про освіту” від 23.05.1991 № 1060-ХП

Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Мстою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями. Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.

Стаття 34. Дошкільні навчальні заклади

Дошкільними навчальними закладами є: дошкільні навчальні заклади (ясла);

дошкільні навчальні заклади (ясла-садки); дошкільні навчальні заклади (дитячі садки);

дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) компенсуючого типу; будинки дитини;

дошкільні навчальні заклади (дитячі будинки) інтернатного типу; дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) сімейного типу; дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) комбінованого типу; дошкільні навчальні заклади (центри розвитку дитини); дошкільні будинки сімейного типу.

Прийом дітей у дошкільні навчальні заклади проводиться за бажанням батьків або осіб, які їх змінюють.

Стаття 56. Обов’язки педагогічних та науково-педагогічних працівників

Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані: постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстер­ність, загальну культуру;

забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами, аспірантами навчальних програм нарівні обов’язкових вимог щодо змісту, рівня та обсягу освіти, сприяти розвиткові здібностей дітей, учнів, студентів;

настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей;

виховувати у дітей та молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком, народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей України, її державного і соціального устрою, дбайливе ставлення до історико-культурного та природного середовища країни;

готувати учнів та студентів до свідомого життя в дусі взаємо­розуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

додержувати педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;

захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.

Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини

1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:

постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;

виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;

сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;

виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

4. Держава подає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї.

Закон України “Про дошкільну освіту”

від 11.07.2001 №2628-111

Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, ґрунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки, надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні.

Розділ І. Загальні положення

Стаття 1. Законодавство України про дошкільну освіту

Законодавство України про дошкільну освіту базується на Конституції України і складається із Закону України “Про освіту”, цього Закону, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 2. Основні завдання законодавства України про дошкільну освіту

Основними завданнями законодавства України про дошкільну освіту є:

забезпечення права дитини на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти;

забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти;

визначення змісту дошкільної освіти;

визначення органів управління дошкільною освітою та їх повно­важень;

визначення прав та обов’язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про дошкільну освіту;

створення умов для благодійної діяльності у сфері дошкільної освіти.

Стаття 3. Державна політика у сфері дошкільної освіти

1. Держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття.

Державна політика у сфері дошкільної освіти визначається Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами і втілюється центральними органами виконавчої влади, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

2. Держава:

надає всебічну допомогу сім’ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини;

забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних дошкільних навчальних закладах у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти (Базового компонента дошкільної освіти);

піклується про збереження та зміцнення здоров’я, психологічний і фізичний розвиток дітей;

сприяє розвит кові та збереженню мережі дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

Стаття 4. Дошкільна освіта. Дошкільний вік

1. Дошкільна освіта є обов’язковою первинною складовою частиною системи безперервної освіти в Україні.

2. Дошкільна освіта-цілісний процес, спрямований на:

забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб;

формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набут тя нею життєвого соціального досвіду.

3. Дошкільний вік - базовий етап фізичного, психологічного та соціального становлення особистості дитини.

4. Періоди дошкільного віку:

немовляти;

молодший дошкільний;

середній дошкільний;

старший дошкільний.

Стаття 7. Завдання дошкільної освіти

Завданнями дошкільної освіти є:

збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров’я дитини;

виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля;

формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду;

виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти, забезпечення соціальної адаптації та готовності продовжувати освіту;

здійснення соціально-педагогічного патронату сім’ї.

Стаття 8. Роль сім’ї у дошкільній освіті

1. Сім’я зобов’язана сприяти здобуттю дитиною освіти у дошкіль­них та інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту в сім’ї відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти.

2. Відвідування дитиною дошкільного навчального закладу не звільняє сім’ю від обов’язку виховувати, розвивати і навчати її в родинному колі.

3. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їх життя, здоров’я, людської гідності.

Розділ П. Навчальні заклади системи дошкільної освіти, їх

повноваження

Стаття 11. Дошкільний навчальний заклад та його повно­важення

1. Дошкільний навчальний заклад - навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту.

2. Дошкільний навчальний заклад:

задовольняє потреби громадян відповідної території в здобутті дошкільної освіти;

забезпечує відповідність рівня дошкільної освіти вимогам Базового компонента дошкільної освіти;

створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та забезпечує їх дотримання;

формує у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки;

сприяє збереженню та зміцненню здоров’я, розумовому, психологічному і фізичному розвитку дітей;

здійснює соціально-педагогічний патронат, взаємодію з сім’єю;

є осередком поширення серед батьків психолого-педагогічних та фізіологічних знань про дітей дошкільного віку;

додержується фінансової дисципліни, зберігає матеріально- технічну базу;

здійснює інші повноваження відповідно до статуту дошкільного навчального закладу.

3. Дошкільний навчальний заклад, заснований на приватній формі власності, здійснює свою діяльність за наявності ліцензії на право надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти, виданої у встановленому законодавством України порядку.

4. Режим роботи дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, тривалість перебування в ньому дітей встановлюються його засновником (власником) відповідно до законодавства України за погодженням з відповідними органами управління освітою та відповідними органами управління охорони здоров’я.

За бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, у дошкільному навчальному закладі може встановлюватися гнучкий режим роботи, який передбачає організацію різнотривалого, цілодобового перебування дітей, а також чергові групи у вихідні, неробочі та святкові дні.

5. Дошкільний навчальний заклад, що здійснює інноваційну діяльність, може мати статус експериментального. Такий статус надається йому згідно з Положенням про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності, затверджений спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки. Статус експериментального не змінює підпорядкува­ння, типу і форму власності дошкільного навчального закладу.

6. У дошкільному навчальному закладі незалежно від підпорядкування, типу і форми власності не допускаються створення і діяльність організаційних структур політичних партій та релігійних організацій.

Стаття 12. Типи дошкільних навчальних закладів

1. Відповідно до потреб громадян України створюються такі дошкільні навчальні заклади:

дошкільний навчальний заклад (ясла) для дітей віком від двох місяців до трьох років, де забезпечуються догляд за ними, а також їх розвиток і виховання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;

дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, де забезпечуються догляд за ними, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;

дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) для дітей віком від трьох до шести (семи) років, де забезпечуються їх розвиток виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;

дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) компенсуючого типу для дітей віком від двох до семи (восьми) років, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації. Дошкільні навчальні заклади (ясла-садок) компенсуючого типу поділяються на спеціальні та санаторні;

будинок дитини - дошкільний навчальний заклад системи охорони здоров’я для медико-соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також для дітей з вадами фізичного та (або) розумового розвитку від народження до трьох (для здорових дітей) та до чотирьох (для хворих дітей) років;

дошкільний навчальний заклад (дитячий будинок) інтернатного типу забезпечує розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку, які перебувають у родинних стосунках та утримуються за рахунок держави;

дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) сімейного типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, які перебувають в родинних стосунках і де забезпечуються їх догляд, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;

дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, у складі якого можуть бути групи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, в яких забезпечуються дошкільна освіта з урахуванням стану здоров’я дітей, їх розумового, психологічного, фізичного розвитку;

дошкільний навчальний заклад (центр розвитку дитини), в якому забезпечуються фізичний, розумовий і психологічний розвиток, корекція психологічного і фізичного розвитку, оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома;

дитячий будинок сімейного типу - дошкільний навчальний заклад, в якому виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, віком від двох до вісімнадцяти років.

2. Перелік дошкільних навчальних закладів (яссл-садків) компенсуючого типу визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

3. Для задоволення освітніх потреб громадян дошкільний навчальний заклад може входити до складу навчально-виховного комплексу “дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад”, “загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад” або до складу об’єднання з іншими навчальними закладами.

Для задоволення освітніх, соціальних потреб, організації ранньої корекційної та лікувально-відновлювальної роботи при спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтсрнатах), загальноосвітніх санаторних школах (школах-інтернатах) можуть створюватися дошкільні групи.

Для забезпечення реалізації прав дитини на родинні зв’язки при загальноосвітніх школах-інтернатах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, можуть створюватися дошкільні відділення.

Для задоволення освітніх, соціальних потреб громадян можуть створюватися дошкільні навчальні заклади з сезонним перебуван­ням дітей.

Стаття 14. Комплектування груп дошкільного навчального закладу

1. Групи у дошкільному навчальному закладі комплектуються за віковими, сімейними, родинними ознаками.

2. Наповнюваність груп у дошкільних навчальних закладах становить:

для дітей віком до одного року - до 10 осіб;

для дітей віком від одного до трьох років - до 15 осіб;

для дітей віком від трьох до шести (семи) років - до 20 осіб; різновікові - до 15 осіб;

з короткотривалим і цілодобовим перебуванням дітей - до 10 осіб; в оздоровчий період- до 15 осіб.

Засновник (власник) може встановлювати меншу наповнюваність груп дітьми у дошкільному навчальному закладі.

У дошкільних навчальних закладах, розташованих у селах, селищах, кількість дітей у групах визначається засновником (власником) залежно від демографічної ситуації.

3. Для дошкільного навчального закладу (ясел-садка) компенсу­ючого типу незалежно від підпорядкування і форми власності кількість дітей у ірупах визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я та спеціально уповнова­женим центральним органом виконавчої влади у галузі фінансів.

Стаття 28. Права дитин у сфері дошкільної освіти

1. Права дитини у сфері дошкільної освіти визначені Конституцією України, Законом України “Про освіту”, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

2. Дитина має гарантоване державою право на:

безоплатну дошкільну освіту в державних і комунальних дошкільних навчальних закладах;

безпечні та нешкідливі для здоров’я умови утримання, розвитку, виховання і навчання;

захист від будь-якої інформації, пропаганди та агітації, що завдає шкоди її здоров’ю, моральному та духовному розвитку;

безоплатне медичне обслуговування у державних і комунальних дошкільних навчальних закладах;

захист від будь-яких форм експлуатації та дій, які шкодять здоров’ю дитини, а також від фізичного та психологічного насильства, приниження її гідності;

здоровий спосіб життя.

Стаття 29. Права та обов’язки педагогічних працівників у сфері дошкільної освіти

Права та обов’язки педагогічних працівників у сфері дошкільної освіти визначаються Законом України “Про освіту”, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 34. Медичне обслуговування дітей у дошкільному навчальному закладі

1. Організація безоплатного медичного обслуговування в системі дошкільної освіти забезпечується місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування і здійснюється закладами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони здоров’я відповідно до законодавства України.

2. У дошкільному навчальному закладі незалежно від підпорядкування, типу і форми власності діти забезпечуються постійним медичним обслуговуванням на безоплатній основі, що здійснюється медичними працівниками, які входять до штату цього навчального закладу або відповідних закладів охорони здоров’я, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. Органи охорони здоров’я, заклади охорони здоров’я разом з органами управління освітою здійснюють контроль за дотриманням санітарного законодавства у дошкільних навчальних закладах, щорічно забезпечують безоплатний медичний огляд дітей, моніторинг і корекцію стану їх здоров’я, несуть відповідальність за додержання санітарно-гігієнічних норм, проведення лікувально- профілактичних заходів у дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типу і форми власності.

Стаття 35. Організація харчування дітей у дошкільному навчальному закладі

1. Натуральний набір продуктів для харчування дітей дошкільного віку визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я спільно з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки за погодженням з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі фінансів.

2. Організація та відповідальність за харчування дітей у державних і комунальних дошкільних навчальних закладах покладаються на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні. Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, районні державні адміністрації та підпорядковані їм органи управління, у сфері управління яких перебувають дошкільні навчальні заклади, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані дошкільні навчальні заклади, органи місцевого самоврядування, а також на керівників дошкільних навчальних закладів.

3. Організація харчування дітей у приватних дошкільних навчальних закладах покладається на власників та керівників дошкільних навчальних закладів.

4. Контроль і державний нагляд за якістю харчування у дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності покладаються на засновників (власників) цих закладів, відповідні органи управління охорони здоров’я та відповідні органи управління освітою.

5. Батьки або особи, які їх замінюють, вносять плату за харчування дітей у державному та комунальному дошкільному навчальному закладі у розмірі, що не перевищує 50 відсотків (у міській місцевості) та ЗО відсотків (у сільській місцевості) від вартості харчування на день.

Від сплати за харчування дитини звільняються батьки або особи, які їх замінюють, у сім’ях, в яких сукупний дохід на кожного члена за попередній квартал з урахуванням індексу зростання цін не перевищував прожиткового мінімуму.

6. Порядок встановлення плати за харчування дитини у державному та комунальному дошкільному навчальному закладі визначається Кабінетом Міністрів України.

Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті {Указ Президента України від 1.04.2002 р. № 347), Київ-2002

Здоров’я нації через освіту

Державна політика у галузі освіти спрямована на забезпечення здоров’я людини в усіх її складових: духовній, соціальній, фізичній, психічній. Пріоритетним завданням системи освіти є навчання людини відповідальному ставленню до власного здоров’я і здоров’я оточуючих як до найвищих індивідуальних і суспільних цінностей. Це здійснюється через розвиток ефективної валеологічної освіти, повноцінне медичне обслуговування, оптимізацію режиму навчально- виховного процесу, створення екологічно сприятливого життєвого простору, залучення до фізичної культури і спорту всіх учасників навчально-виховного процесу.

Держава спільно з громадськістю сприяє збереженню здоров’я учасників навчально-виховного процесу, недопущення в навчальних закладах будь-яких форм насилля.

Держава сприяє розгортанню і впровадженню результатів міжгалузевих наукових досліджень з проблем зміцнення здоров’я, організації медичної допомоги дітям, учням і студентам; якісному медичному обслуговуванню працівників освіти, формуванню здорового способу життя та вихованню культури поведінки особистості.

ДОДАТОК 2

СХЕМА РОЗПОДІЛУ ДІТЕЙ РАННЬОГО ТА ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗА ГРУПАМИ ЗДОРОВ’Я

Продовження

1. Можлива наявність одиничних морфологічних вроджених вад розвитку (аномалія нігтів, маловиражена деформація вушної раковини, родима пляма та ін.), які не відбиваються на функціональному стані та життєдіяльності організму.

При профілактичних оглядах резистентність та реактивність визначається за особливостями онтогенезу, за кількістю гострих захворювань, які перенесла дитина за період, що передує оглядові, за клінічними ознаками реактивності.

У процесі спостереження за дитиною група здоров’я може змінюватись в залежності від динаміки стану здоров’я.

ФІЗИЧНИЙ РОЗВИТОК ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ (М. КИЄВА, 1999 Р.) Дані Інституту гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзеєва АМН України, СЕС Оболонського району м. Києва ( Полька Н.С., Єременко Г.М., Джуринська С.М., Вдовенко А.К., Братусь В.В.)

ДОДАТОК 4

ЦЕНТИЛЬНІ ШКАЛИ РОЗПОДІЛУ ДІТЕЙ ПО ДОВЖИНІ (РОСТУ), МАСІ (ВАГИ) ТІЛА, ОКРУЖНОСТІ ГОЛОВИ (зведені дані В.О. Доскіна і співавт., 1993, з доповненнями)

ПРОДОВЖЕННЯ

ДОДАТОК 5

ПОКАЗНИКИ МОТОРНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ

РАННЬОГО ВІКУ, СПІЛКУВАННЯ І НАВИКІВ

РОЗУМІННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ МОВИ

(Дані Н.М.Аскарінової, 1972; В. О. Таболіна і

М. О. Фадєєвої, 1992; В.О. Доскіна та співавт., 1992)

ПРОДОВЖНІШИ

ДОДАТОК 6

НЕРВОВО-ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ДІТЕЙ 4-6 РОКІВ

(Ю.О. Якунін, 1995, зі змінами)

ДОДАТОК 7

НОРМИ ФІЗІОЛОГІЧНИХ ПОТРЕБ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ В ОСНОВНИХ ХАРЧОВИХ РЕЧОВИНАХ І ЕНЕРГІЇ

(затверджені МОЗ України, 1999 р.)

1. Добова потреба дитячого населення в білках, жирах, вуглеводах і енергії

[1] Для дітей 0-12 місяців життя потреба приведена з розрахунку на 1 кілограм маси тіла.

* * 0,7 - добова потреба в рослинній олії (з розрахунку на 1 кілограм маси тіла).

2. Добова потреба дитячого населення в мінеральних речовинах

3. Добова потреба дитячого населення у вітамінах

ДОДАТОК 10

ТЕРМІНИ ВВЕДЕННЯ ХАРЧОВИХ ДОДАТКІВ ДЛЯ ДІТЕЙ ПЕРШОГО РОКУ ЖИТТЯ

ДОДАТОК 11

СПОСОБИ ПРИГОТУВАННЯ ДЕЯКИХ СТРАВ ДЛЯ ПІДГОДОВУВАННЯ ДІТЕЙ ПЕРШОГО РОКУ ЖИТТЯ

(за В, Д. Тур. Природне вигодовування немовлят, 1990)

Якщо з тих чи інших причин мати не користується послугами молочної кухні, вона повинна знати способи приготування основних страв для харчування дитини.

Замість звичайних солі й цукру, що є в продажу, у зв’язку з їх забрудненістю в їжу немовлятам додають 100 %-ний цукровий сироп і 25 %-ний сольовий розчин.

100 % цукровий сироп (100 г). У невелику посудину висипають цукровий пісок і заливають гарячою водою, кип’ятять на малому вогні 10 хв., весь час помішуючи. Якщо сироп випарувався, додають воду, щоб за об’ємом його було стільки ж, скільки взято цукру а грамах, знову доводять до кипіння, фільтрують через 2-3 шари прокип’яченої марлі. Зливають у чисту градуйовану пляшечку і закривають спеціальним корком або ватним тампоном. В 1 г такого сиропу міститься 1 г цукру. Його додають до їжі під час приготування. Зберігати рекомендується 2-3 дні.

Розкладка: цукру - 100 г, води - 50 г.

25 % сольовий розчин (100 і). Сіль висипають у каструлю, заливають гарячою водою, кип’ятять 10 хв. на малому вогні. При випаровуванні розчину додають воду до вихідної кількості (100 мл) і знову доводять до кипіння, потім фільтрують і заливають у чисту пляшечку.

Сольовий розчин додають у страву під час її приготування з розрахунку 3-5 мл на 200 і їжі.

Розкладка: солі - 25 г, води 1000 мл.

Овочевий відвар (250 мл). Овочі (моркву, капусту, картоплю) миють у проточній воді, чистять, знову миють, заливають холодною водою і варять під кришкою не менш як 1-1,5 год. До повного розм’якшення (вода википає приблизно наполовину). Готовий відвар проціджують через марлю, додають сіль і знову доводять до кипіння.

Розкладка: овочів - 250 г, води - 500 мл, сольового розчину - 3 мл.

Овочеве пюре (200 г). Овочі (моркву, картоплю, капусту) миють, чистять, ще раз миють, розрізують на частини і варять у паровій каструлі або тушкують у невеликій кількості води. Картоплю варять окремо або кладуть її в загальну посудину, коли овочі наполовину зварені. Готові овочі ще гарячими протирають через сито, додають до них гаряче молоко, розчин солі, цукровий сироп (можна готувати і без сиропу), добре промішують, злегка збиваючи, і доводять до кипіння на малому вогні, кладуть масло.

Розкладка: овочів (моркви, капусти та ін.) - 160 г, картоплі - 40 г, молока - 50 мл, цукрового сиропу - 4 мл, сольового розчину - З мл, масла - 3 г.

Морквяне пюре (200 г). Моркву миють, чистять, ще раз миють, розрізують на частини, варять у паровій каструлі або тушкують у невеликій кількості води на малому вогні. Гарячу моркву протирають через сито, додають сіль, цукор і пшеничне борошно, перед тим прожарюють його до рожевого кольору на маслі, потім вливають гаряче молоко, весь час помішуючи і збиваючи, доводять до кипіння.

Розкладка: моркви - 200 г, молока - 50 г, борошна -2 г, цукрового сиропу — 4 мл, сольового розчину - 3 мл, масла -5 г.

5 % манна каша на овочевому відварі наполовину з молоком (200 г). У киплячий овочевий відвар при постійному помішуванні висипають просіяну манну крупу і варять протягом 20 хв. У розварену крупу вливають розчин солі, цукровий сироп і добре підігріте молоко. Каші з молоком дають закипіти. У готову кашу можна додати відварену протерту моркву.

Розкладки: крупи - 10 г, молока - 100 мл, цукрового сиропу - 10 мл, овочевого відвару - 200 мл, розчину солі - 3 мл.

5 % манна каша на молоці, наполовину розведеному водою. Спосіб приготування такий же, як і попередній. Замість овочевого відвару використовується вода.

10 % манна каша на незбираному молоці (200 г). У киплячу воду з молоком (50 мл води + 50 мл молока) висипають манну крупу і варять на малому вогні 20 хв., весь час помішуючи. Додають цукровий сироп і розчин солі, вливають penny молока і кип’ятять ще протягом 2-3 хв. Потім кладуть масло.

Розкладка: крупи - 20 г, молока - 200 мл, цукрового сиропу - 10 мл, сольового розчину - 3 мл, води - 50 мл, масла - 5г.

Примітка. При варінні 10% каші на незбираному молоці додають воду для розварювання крупи. Замість неї можна використовувати овочеве або фруктове пюре.

10 % каша рисова, гречана (200 г). Перебрану і промиту крупу висипають у киплячу воду. Безперервно помішуючи, розварюють її на малому вогні протягом 1 год. Розварену крупу протирають через сито. У протерту масу вливають цукровий сироп, розчин солі, добре підігріте молоко. Кип’ятять 2-3 хв, весь час помішуючи, додають масло.

Розкладка: крупи (рису, гречки) - 25 г, молока -150 мл, води - 200 мл, цукрового сиропу - 8 мл, сольового розчину - 3 мл, масла -5 г.

Примітка. До будь-якої із вказаних готових каш можна додавати овочеве або фруктове пюре, а також соки.

М’ясний бульйон (100 мл). Кістки, звільнені від м’яса, розрубують, промивають, заливають холодною водою і варять. Після закипання знімають піну і варять далі протягом 1 год. Добре промите м’ясо опускають у бульйон, додають цибулю, моркву (корені), сіль і варять 1,5 год. при слабкому кипінні до готовності, потім проціджують. Бульйон є основою для приготування супів та інших страв. За рекомендацією лікаря можна варити каші й овочеві пюре на м’ясному бульйоні. Розкладка: м’яса з кістками - 30 г, цибулі городньої - 21; моркви (коренів) -5 г, пегрушки - 3 г, сольового розчину - 1 мг, води - 200 мл.

Примітка. Бульйон з риби варять 40-50 хв, потім проціджують через густе сито або марлю для видалення дрібних кісток.

М’ясне пюре (100 г). Відварене м’ясо 2-3 рази пропускають через м’ясорубку, додають пшеничне борошно, прожарене до рожевого кольору на маслі, бульйон (або молоко), старанно розтирають, вливають сольовий розчин і кип’ятять на малому вогні протягом 2-3 хв., весь час помішуючи і збиваючи.

Розкладка: м’яса - 60 г, борошна -2 г, масла -2 г, м’ясного бульйону (або молока) - 40 мл, розчину солі - 1,5 мл.

Пюре з печінки (ЗО г). Печінку миють, звільняють від плівок і тушкують під кришкою на невеликій кількості масла протягом 10- 15 хв., протирають через сито, додають розчин солі, молоко або м’ясний бульйон, добре розтирають, ставлять на вогонь і доводять до кипіння. У готове пюре кладуть решту масла.

Розкладка: печінки - ЗО г, молока -10 г, масла -5 г, розчину солі -1 мл.

Дріжджова суміш. Дріжджі пекарські розтирають з цукровою пудрою або піском, до одержаної напіврідкої маси додають воду і ще раз старанно розтирають, ставлять на вогонь і доводять до кипіння при постійному помішуванні. Слабке кип’ятіння підтримують ще 30-40 хв. Суміш дають дітям у дозі, призначеній лікарем, як самостійне питво або разом з іншою їжею.

Розкладка: дріжджів - 20 г, цукру -5 г, води - 40 г.

Примітка. Дріжджову суміш (гідролізат) можна приготувати із сухих пивних дріжджів. Для цього розтирають 10 таблеток сухих пивних дріжджів, заливають їх 45 мл води і залишають на 16 год. при кімнатній температурі. Потім гідролізат підігрівають на водяній бані до появи пари. Готовий продукт дають дітям по 1 -2 чайні ложки на день.

Відвар шипшини (200 мл). Плоди шипшини подрібнюють і заварюють, як чай, крутим окропом. Посудину (емальовану, а не металеву) із звареною шипшиною, щільно прикриту кришкою, ставлять на вогонь і кип’ятять 5-10 хв., потім знімають з вогню і залишають стояти протягом 12 год., після чого відвар фільтрують через марлю або сито. При використанні відвару шипшини замість чаю до нього додають цукор.

Розкладка: плодів шипшини -10г, води -100 мл, цукрового сиропу - 5-10 г.

ДОДАТОК 12

НАТУРАЛЬНІ НОРМИ ХАРЧУВАННЯ ДЛЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

(грамів брутто в день на одну дитину)

ДОДАТОК 13

ПРОДУКТИ І СТРАВИ, ЩО РЕКОМЕНДУЮТЬСЯ

ДЛЯ РІЗНИХ ДІЄТ

ДОДАТОК 14

РЕЖИМ ДНЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ (Цедик О.І. Програма виховання та навчання дітей дошкільного закладу, К., 1993.)

У теплу пору року режим дня дещо змінюється. Діти більше часу перебувають на свіжому повітрі, де проводяться різні види діяльності. В зв’язку з цим кількість занять скорочується до 1 в день, їх тривалість в другій молодшій і середній групі - 15- 20 хв.; в старшій групі - 25 хв.; в підготовчій-до 35 хвилин.

ДОДАТОК 15

КІЛЬКІСТЬ ДІТЕЙ У ВІКОВИХ ГРУПАХ ДОШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ, БУДИНКАХ ДИТИНИ, ДИТЯЧИХ БУДИНКАХ ДЛЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ТА ГРУПАХ КОРОТКОЧАСНОГО ПЕРЕБУВАННЯ

(ДБН В.2.2-4-97. Будинки та споруди дитячих дошкільних закладів)

Примітка. У дошкільних закладах загального типу для сільської місцевості допускається передбачати змішані ясельно-дошкільні групи. Кількість місць у змішаних групах дозволяється приймати до 15.

ДОДАТОК 16 РОЗРАХУНКОВА ТЕМПЕРАТУРА ТА КРАТНІСТЬ ПОВІТРЯОБМІНУ В ПРИМІЩЕННЯХ ДОШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

(ДБН В.2.2-4-97. Будинки та споруди дитячих дошкільних закладів)

Примітка. У туалетах і душових басейну, туалетах персоналу, якщо вони проектуються без вікон, витяжка повинна бути не менше трьохкратної.

ДОДАТОК 17

ПЛАН ДИСПАНСЕРНОГО СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ЗДОРОВИМИ ДІТЬМИ ВІД НАРОДЖЕННЯ ДО 7 РОКІВ В УМОВАХ ДИТЯЧОЇ ПОЛІКЛІНІКИ АБО ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ