Естонія.

Реорганізація організації та фінансування галузі охорони здоров’я в Естонії розпочалася в 1990 р. в двох напрямах:

• децентралізація управління системою охорони здоров’я;

• перехід до фінансування через соціальне медичне страхування.

Усі інші зміни (збільшення частки генериків у структурі споживання лікарських засобів, введення інституту лікарів сімейної практики в систему первинної медичної допомоги, скорочення кількості лікарняних ліжок і т.д.) також зіграли свою роль.

Процеси децентралізації адміністративної системи проводилися шляхом розподілу країни на 15 округів, з покладанням відповідальності за планування медичного обслуговування на муніципалітети. Ці заходи призвели до підвищення вартості медичних послуг. Крім того, оскільки рішення про децентралізацію було впроваджено без відповідної підготовки, управлінський персонал виявився неготовим до таких реорганізацій. Результатом було таке: в одних муніципалітетах гостро встало фінансове питання, а в інших катастрофічно не вистачало професійних кадрів.

Тому наприкінці 1990 р. в Естонії було знову проведено часткову централізацію, функції округів обмежено, а загальне планування перейшло під контроль Міністерства соціального забезпечення (Sotsiaalministeerium).

У 2001 р. на зміну центральному й регіональним державним фондам медичного страхування прийшов Естонський фонд медичного страхування (Eesti Haigekassa, далі — ЕФМС) з декількома філіями, утвореними шляхом злиття регіональних фондів.

Право на одержання послуг, що надає ЕФМС, мають усі жителі Естонії, а також особи, прирівняні до них на підставі закону про медичне страхування або відповідного договору. Особи, застраховані в ЕФМС, поділяються на чотири категорії:

• ті, хто сам платить за медичне страхування;

• ті, за кого платить держава;

• ті, хто має право на безкоштовне страхування;

• застраховані за міжнародними угодами.

Наймані робітники й самостійно зайняті особи платять внески в ЕФМС у вигляді цільового податку на заробітну плату, що включає внески на соціальне медичне страхування й відрахування до пенсійного фонду.

Крім того, в Естонії можна одержати Європейську картку медичного страхування (the European health insurance card), що видається безкоштовно за наявності діючої медичної страховки, і надає право одержувати медичну допомогу на території країн Європейського Союзу.

Таким чином, протягом 16 років Естонія впровадила обов’язкове медичне страхування, підвищила якість медичних послуг і поліпшила соціально-демографічні характеристики, такі як тривалість життя й дитяча смертність Однак при значному масштабі впровадження системи соціального страхування посилилася гострота фінансових проблем.

Після об’єднання внесків у страховий і пенсійний фонди в загальний соціальний податок (13 і 20 % відповідно; зараз він становить 33 % трудового доходу) був гранично посилений контроль за його збором з боку податкового відомства. Проте останніми роками в країні збільшилася кількість осіб, прирівняних до застрахованих, гроші за які в ЕФМС не надходять.

Незважаючи на певні успіхи в реорганізації галузі охорони здоров’я, проблем у секторі охорони здоров’я Естонії чимало. Ще відчутна нерівність у стані здоров’я різних соціальних груп, низький рівень професійної підготовки й недостатня забезпеченість медичним персоналом, у лікарням спостерігаються довгі черги на госпіталізацію.