<<
>>

СЕЧОСТАТЕВІ НОРИЦІ

Сечостатеві нориці — тяжке і порівняно часте захворювання, що розви­вається як наслідок травмування сечових органів чи трофічних розладів при патологічних пологах, акушерських і гінекологічних операціях і нерідко при­зводить до інвалідизації.

Нерозпізнана травма сечових органів, яка виникає при накладанні аку­шерських щипців, вакуум-екстракції плода, ембріотомії, кесаревому розтині, гістеректомії, під час медичного аборту, також спричиїноє утворення нориць.

Головні причини формування трофічних нориць — слабкість пологової діяльності, пологи при анатомічно і клінічно вузькому газі на тлі тривалого зневоднення.

Як наслідок, порушується крово- і лімфообіг, що призводить до некрозу тканин сечових і статевих органів.

До інших причин виникнення сечостатевих нориць відносять онкологічні нориці при запущених формах раку, променеві нориці, сторонні тіла у сечово­му міхурі, насильницький статевий акт, хімічний опік, побутову, автотранс­портну травму.

Клінічна класифікація сечостатевих нориць (Д.В. Кап, 1978):

1)      міхурові нориці (міхурово-піхвові, міхурово-маткові, міхурово-придат­кові);

2)      сечовідні нориці (сечовідно-піхвові, сечовідно-маткові);

3)       сечівниково-піхвові і міхурово-сечівниково-піхвові нориці;

4)       комбіновані нориці (сечостатеві і сечокишкові);

5)       складні сечостатеві нориці.

Оптимальні терміни оперативного лікування з приводу міхурових чи се- чівникових нориць травматичної або трофічної природи — 4—6 міс.

з моменту їх утворення. Таких термінів слід дотримуватися при рецидивах нориць.

При сечовідно-піхвових норицях органозберігальні операції виконують через 5 — 6 тиж. після травми, до зникнення функції постраждало! нирки.

У разі комбінованих уражень сечового міхура і сечоводу терміни коригу­вальних операцій відкладаються до 2 міс.

Пострадіаційні нориці і нориці, зумовлені хімічними опіками, оперують не раніше ніж через рік після їх формування.

Передопераційна підготовка полягає в усуненні запальних процесів у се­чостатевих органах, санації шкіри в ділянці вульви і внутрішньої поверхні сте­гон (гігієнічні ванни, антисептичні креми, преднізолонова мазь). Для ретель­ної санації піхви і шийки матки застосовують вагінальні супозиторії (поліжи-

накс, азрикан), піхвові спринцювання, тампони із синтоміциновою емульсією, КУФ, лікувальні грязі. Показані промиван­ня сечового міхура антисептичними роз­чинами, підкислення сечі, медикаментоз­на терапія, видалення лігатурних каменів. Обов’язкове дослідження функції нирок. Харчовий раціон, що включає бульйони і фруктові соки, призначають за 3 — 4 дні до операції. Протягом останніх двох днів ставлять по 2 очисні клізми.

У післяопераційний період у першу чергу приділяють увагу функціонуванню катетерів для вільної евакуації сечі. Анти­бактеріальну терапію призначають з ура­хуванням чутливості мікрофлори сечі.

Постільний режим — 5 — 6 діб (до IO діб), постійний катетер — на 7 — 10 днів, бажане постійне крапельне промивання сечового міхура для механічного ви­мивання слизу і солей протягом 5—6 діб.

Міхурово-піхвові нориці виникають унаслідок ішемії, зумовленої стиснен­ням стінки сечового міхура головкою плода, при оперативному розродженні (накладання акушерських щипців, вакуум-екстракція плода, ембріотомія), ке­саревому розтині, пораненнях чи трофічних розладах під час виконання гіне­кологічних операцій (мал.

74).

Основний симптом — мимовільне виділення сечі в перші дні після опе­рації, а при трофічних порушеннях стінки сечового міхура — у більш пізні терміни. Кількість втрачуваної сечі залежить від діаметра нориці. Виявляють як поодинокі, так і численні нориці, має значення форма фістул (кругла, оваль­на, півмісяця тощо). За наявності у фістули клапана хворі в певному поло­женні тіла можуть утримувати сечу. Певну роль відіграє локалізація фістул: якщо нориця розташована біля верхівки сечовою міхура, хворі не втрачають сечу у вертикальному положенні тіла. Захворювання супроводжується цисти­том і вираженим больовим синдромом, зумовленим осадженням солей і утво­ренням каменів.

Діагностика ґрунтується на результатах огляду7, пальпації, лабораторних, ендоскопічних і рентгенологічних досліджень. Виявленню нориць сприяє ог­ляд піхви у дзеркалах, уведення пофарбованої рідини в сечовий міхур і поява її в піхві, уведення металевого катетера в сечовий міхур і матковий зонд через фістулу, при зіткненні яких з'являється металевий звуж. Цистоскопічне дослі­дження дає змогу встановити локалізацію фістул, їхні форму, розміри і відно­шення до вічок сечоводів.

Консервативне лікування полягає у відведенні сечі за допомогою урет­рального катетера з одночасним тампонуванням піхви мазевими тампонами (протягом не більше ніж 10—12 діб). Припікання країв фістул розчином нітрату срібла чи настойкою йоду, діатермокоагуляція, фульгурація і гальванокаус­тика сприяють утворенню струпа, після відторгнення якого нориця руб­цюється.

Мета оперативного лікування — відновлення довільного сечовипускання природним шляхом методом роз’єднання міхурової і піхвової стінок і усунен­ня тунелю між ними. Слід видаляти рубцеву тканину фістули, щоб без натягу­вання з’єднати краї рани.

Значний внесок у лікування сечостатевих нориць зробили Д.О.

Отт, Д.В. Кан, Ф.А. Клепіков. Ефективність фістулопластики залежить від методи­ки фістулорафії й оперативного доступу. Існують такі варіанти оперативних доступів: черезпіхвовий, черезміхуровий, абдомінальний, комбінований. До­ступ має давати змогу відокремити сечовий міхур від стінки піхви і забезпечи­ти належну рухливість країв фістули. Інше питання — розбіжність швів на піхві і сечовому міхурі.

Показанням до застосування чсрезпіхвового доступу служать норипі, роз­ташовані віддалено від вічок сечоводів.

Показання до черезміхурового доступу — нориці, розміщені близько до вічок сечоводів, вузька стенозована піхва. Абдомінальний черезочеревинний доступ дає можливість широко мобілізувати фістулу і ретельно її ушити, укри­ваючи ділянку' швів шматком сальника.

Міхурово-маткові нориці утворюються внаслідок технічних помилок, яких припускаються під час виконання кесаревого розтину в нижньому матковому сегменті, розриву матки в пологах, тазового передлежання, після медичного абор­ту. при абсцесах малого таза. Частота їх серед сечостатевих фістул досягає 10,4 %. Основні симптоми — біль унизу живота, що посилюється, зумовлений потрап­лянням сечі в матку, мимовільне видітення сечі, циклічна меноурія (симптом Юссіфа), хибна аменорея. Діагностиці сприяють огляд піхви у дзеркалах, під час якого виявляють витікання сечі з матки, зондування матки, цистоскопія, метро- салніінгоірафія, іістероскопія, вагімографія, ультразвукове дослідження. Лікування переважно оперативне черезпіхвовим, черезміхуровим і абдомінальним доступом. Вибір доступу' залежить від локалізації нориці, її розмірів і відношення до вічок сечоводів. Принцип методу ушивання міхурово-маткових нориць полягає у роз­щепленні тканин, забезпеченні рухливості органам і роздільному ушиванні де­фектів у сечовому міхурі (два ряди швів, дексон № 1) і матці (два ряди швів) з обов’язковим дренуванням черевної порожнини, сечового міхура і порожнини матки протягом 7 — 8 діб.

Після фістулопласпгки рекомендують утримуватися від статевого життя протягом 3 — 4 міс., надалі — запобігати вагітності. Розродження здійснюють шляхом екстраперитонеального кесаревого розтину.

Міхурово-придаткові нориці утворюються внаслідок прориву гнійних тубо- оваріальних пухлин чи дермоїдних кіст у сечовий міхур. Провідний симптом — постійне виділення гнійної сечі. У діагностиці важливе значення має цисто­скопія. цистографія із заповненням гнійної порожнини рентгенконтрастною речовиною. Лікування полягає у видаленні гнійного вогнища і відновленні цілості сечового міхура.

Сечовідно-піхвові і сечовідно-маткові нориці формуються внаслідок пору­шення васкуляризації чи травмування сечоводів під час гінекологічних опе­рацій, особливо з приводу злоякісних новоутворень, шийкової фіброміоми матки, ендометріозу, інтралігаментарних кіст. Клінічно виникненню сечовід­но-піхвових фістул передує лихоманка, біль у поперековій ділянці, дизурійні явища, лейкоцитурія, еритроцитурія. Характерне постійне підтікання сечі з піхви відразу після операції (травматичні норипі) чи через кілька днів (трофічні нориці) у поєднанні з нормальним сечовипусканням. Згодом кількість сечі, шо надходить через піхву, зменшується у зв’язку з руйнуванням ниркової па­ренхіми. У разі припинення виділення сечі з'являються біль, спричинений уретерогідронефрозом, і лихоманка.

Сечовідно-піхвові нориці завжди становлять загрозу для функціонування нирок. Через рубцеве зморщування в ділянці фістули порушується відтік сечі із нирки, а інфекція, що приєдналася, швидко руйнує ниркову паренхіму і призводить до зморщування нирки. Під час діагностики варто спочатку ви­ключити міхурово-піхвову норипю. При огляді піхви у дзеркалах можна поба­чити фістулу, із якої ритмічно виділяється сеча. Цистоскопічно виявляють “німі” чи “мертві” вічка (симптом Віргеля), при збереженій функції нирок проводять індигокармінову пробу.

Катетеризація сечовода, уретеропієлографія допомага­ють встановити ступінь ураження сечовода.

Екскреторна урографія дає змогу оцінити функцію нирок, що звичайно знижена на боці ураження. Відзначається ектазія ниркової миски і сечовода. Консервативне лікування (постійний уретеральний катетер протягом 6—8 діб) ефективне тільки в перші дні формування фістул, тобто до розвитку рубцевої тканини. Оперативне лікування полягає у видаленні нефункніонуючої нирки або пластиці сечоводів (уретероцистоанасто.моз, операція Боарі, кишкова пла­стика), при значному (понад 15 см) ураженні сечовода можлива автотранс­плантація нирки.

Сечовідно-маткові нориці діагностують украй рідко, виникають вони після ускладнень при медичному аборті чи кесаревому розтині в нижньому матко­вому сегменті. Клініка і лікувальна тактика подібні до лікування сечовідно- піхвових нориць.

Сечівниково-піхвові нориці формуються як наслідок травмування сечівника під час розроджувальних чи гінекологічних операцій (кольпорафія, гістеректо- мія, видалення парауретральних кіст), променевої терапії. Частота сечівниково- IiixrBOBMx фістул становить 10—15 % випадків. Хворі скаржаться на тотальне чи часткове нетримання сечі. Діагностика сечівниково-піхвових нориць не ста­новить труднощів. їх виявляють під час огляду піхви у дзеркалах і катетеризації сечівника, а також уведення в сечовий міхур пофарбованої рітини. Встановлен­ню діагнозу сприяють уретроцистоскопія і вагіпографія. Лікування оперативне, полягає у видаленні нориці, роз’єднанні сечівникової і передньої стінки піхви, а потім їх роздільному ушиванні на катетері, уведеному в сечівник.

Перед хірургічним втручанням здійснюють санацію шляхом піхвових і внутрішньоміхурових інсталяцій розчинами димексиду й атрикану, сприн­цювання розчином фурациліну. Репаративні властивості тканин відновлюють­ся в середньому через 3 — 6 міс.

До комбінованих нориць належать випадки, при яких до патологічного про­цесу залучається кілька відділів сечової системи (сечовідно-міхурово-піхвові


Тестові завдання

фістули, поєднане ураження сечостатевих органів і кишечнику). При таких ускладненнях застосовують пересадку' ссчовода в кишку, формують шкірну стому тошо.

Репродуктивна функція після фістулопластик у цілому відновлюється. Протипоказаннями до вагітності є виражені порушення функції нирок і за­пальні зміни в сечостатевій системі. Спосіб розродження вибирають індивіду­ально в кожному конкретному випадку.

Профілактика сечостатевих нориць включає правильну організацію допо­моги в пологах жінкам з вузьким тазом, великим плодом, ретельне обстеження сечової системи перед гінекологічними операціями.

<< | >>
Источник: Акушерство і гінекологія: У 2 кн. — Кн. 2: Гінекологія: підручник / Кол. авторів; за ред. В.І. Грищенка, М.О. Щербини. — K.: BCB “Ме­дицина”,2011. — 376 с. + 8 ст. кольор. вкл.. 2011

Еще по теме СЕЧОСТАТЕВІ НОРИЦІ:

- Акушерство и гинекология - Анатомия - Андрология - Биология - Болезни уха, горла и носа - Валеология - Ветеринария - Внутренние болезни - Военно-полевая медицина - Восстановительная медицина - Гастроэнтерология и гепатология - Гематология - Геронтология, гериатрия - Гигиена и санэпидконтроль - Дерматология - Диетология - Здравоохранение - Иммунология и аллергология - Интенсивная терапия, анестезиология и реанимация - Инфекционные заболевания - Информационные технологии в медицине - История медицины - Кардиология - Клинические методы диагностики - Кожные и венерические болезни - Комплементарная медицина - Лучевая диагностика, лучевая терапия - Маммология - Медицина катастроф - Медицинская паразитология - Медицинская этика - Медицинские приборы - Медицинское право - Наследственные болезни - Неврология и нейрохирургия - Нефрология - Онкология - Организация системы здравоохранения - Оториноларингология - Офтальмология - Патофизиология - Педиатрия - Приборы медицинского назначения - Психиатрия - Психология - Пульмонология - Стоматология - Судебная медицина - Токсикология - Травматология - Фармакология и фармацевтика - Физиология - Фтизиатрия - Хирургия - Эмбриология и гистология - Эпидемиология -